У лютому 2022 року аеропорти України стихли. Разом із літаками — затихло ціле суспільство, що звикло подорожувати, працювати, планувати майбутнє. Але життя не зупинилося — воно просто розлетілося світом.
Мільйони українців, рятуючись від війни, втікаючи вирушили в невідомість — до Польщі, Німеччини, Чехії, Італії, Іспанії, Канади, США. За оцінками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на вересень 2025 року за межами України перебувають близько 5,7 мільйона громадян, і 90% із них — у країнах Європейського Союзу.
Про це у своїй статті «Доля українців, які покинули Україну: основні напрямки та шанси на повернення» наголошує Денис Костржевський, голова Ради директорів Міжнародного аеропорту «Київ» — людина, яка бачить міграційні процеси не лише з боку економіки, а й з боку авіаційної інфраструктури, яка колись з’єднувала Україну з усім світом.
«Станом на вересень 2025 року Управління ООН у справах біженців зафіксувало 5,7 мільйона українських біженців по всьому світу, і 90% з них перебувають у європейських країнах.»
Ці цифри — не просто статистика. Вони — дзеркало країни, що переживає наймасштабнішу міграцію, втечу в різні країни.
Європа, Америка, нове життя
Першими українців прийняли Польща та Німеччина — понад 2,2 мільйона осіб разом. Далі — Чехія, Італія, Іспанія. У Північній Америці запрацювали спеціальні програми підтримки: Uniting for Ukraine у США та CUAET у Канаді.
За два роки понад 180 тисяч українців втікли до США, а Канада прийняла майже 300 тисяч людей за тимчасовими візами.
Міграція українців стала явищем планетарного масштабу — від Лісабона до Ванкувера. Але питання, яке хвилює кожного всередині країни, залишається простим і болючим: чи повернуться вони?
Психологія відстані: коли тимчасове стає постійним
На початку війни понад 80% українців за кордоном заявляли, що обов’язково повернуться після перемоги. Але в 2024 році ситуація змінилася.
Дослідження Центру економічної стратегії показали, що лише 43% опитаних усе ще планують повернення, тоді як решта — не мають таких планів або вагаються.
Причини — не лише економічні. Як пояснює Костржевський, українці за кордоном «відчули смак іншого суспільства — прозорі державні послуги, чесні суди, зрозумілі правила для бізнесу».
Те, що раніше здавалося нормою — постійна боротьба з бюрократією, корупція, непрозорість — тепер стало тим, чого бояться при поверненні. І саме це, на думку експертів, може стати головною бар’єрною стіною на шляху репатріації.
Денис Костржевський – соціальна ціна міграції
За прогнозами демографів, якщо хоча б третина емігрантів не повернеться, Україна втратить до 1,5 мільйона працездатних громадян. Це означає зниження потенційного ВВП, дефіцит робочої сили в ключових секторах і прискорене старіння нації.
Але цей процес має і позитивний бік: українська діаспора стала глобальною силою підтримки. Від Берліна до Торонто українці створюють бізнеси, волонтерські центри, лобіюють допомогу Україні в урядах та медіа. Це справжній «народний дипломатичний корпус».
Що потрібно, щоб люди повернулися
Повернення українців — це не лише про квиток додому. Це про впевненість, що вдома є сенс.
«Якщо Україна стане країною з дійсно прозорою економікою, справедливими судами та ефективною відбудовою, значна частина наших людей захоче повернутися», — підсумовує Денис Костржевський.
Йдеться не про короткострокові рішення, а про нову соціальну угоду між державою та громадянами.
Україна має запропонувати:
- чесні правила для бізнесу й інвестицій;
- програми житлового відновлення;
- податкові стимули для тих, хто повертається;
- сучасні цифрові сервіси без бюрократії.
Так формується не лише політика репатріації, а модель довіри — ключова умова будь-якого повернення.
Погляд у майбутнє: не втрата, а ресурс
Мільйони українців, що здобули освіту, роботу і досвід за кордоном, можуть стати рушійною силою післявоєнної трансформації. Їхня енергія, знання і зв’язки — це не втрата, а ресурс.
Україна має шанс перетворити тимчасову еміграцію на глобальну мережу українського впливу — економічного, культурного, інтелектуального.
